Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 926/943/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід06.03.2014р.у справі№926/943/13Господарського судуЧернівецької областіза позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"до1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Вижницької районної державної адміністраціїпровизнання недійсними розпорядження та договору купівлі продажу земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та Вижницької районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (далі - позивач) просило визнати недійсним розпорядження відповідача-2 №457 від 06.12.2006р. про затвердження проекту відведення та продажу земельної ділянки, та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2006р., укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження земельної ділянки було незаконним, оскільки позивач є належним землекористувачем.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.11.2013р. (суддя Паскарь А.Д.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузь В.Л., судді Желік М.Б., Костів Т.С.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що господарськими судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно державного акту І-ЧВ №000227 від 08.06.1995р. спірна земельна ділянка площею 5,3 га перебувала на праві постійного користування у Вижницького державного міжрайонного підприємства по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню на підставі рішення Вижницької районної ради №80 віл 24.05.1995р. Даним держаним актом було засвідчено право зазначеного підприємства на землекористування земельними ділянками в с.Іспас для розміщення адмінбудинку, нафтобази, залізничного тупика та очисних споруд. На частині земельної ділянки знаходиться цегляний склад, що належав даному землекористувачу.

Частина зазначеного складу - 77/100 в подальшому була набута відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 12.11.2003р. Загальна площа будівлі складу складає 1363,5 кв.м. Право власності відповідача-1 на придбану ним частину даного приміщення зареєстроване у встановленому порядку.

Також судами встановлено, що земельна ділянка, щодо якої прийнято оскаржуване розпорядження та укладено договір, знаходиться поза межами населеного пункту.

В подальшому 06.12.2006р. відповідачем-2 прийнято спірне розпорядження №457 "Про затвердження проекту відведення та продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення", яким затверджено проект відведення земельної ділянки відповідачу-1 у власність шляхом викупу площею 0,1832 га, на якій знаходиться викуплений нею склад для його обслуговування (колишній господарський двір ВАТ "Вижницький міжрайагропостачсервіс") за межами населеного пункту по вул. Головній, 46, та вирішено продати відповідачу-1 зазначену земельну ділянку за 23691 грн.

На підставі даного розпорядження між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.12.2006р., зареєстрований у Вижницькому районному відділі земельних ресурсів 21.12.2006р. за №15.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він є користувачем переданої у власність відповідачу-1 земельної ділянки, що підтверджується Планом смуги відведення лінії Завалля-Вижниця Львівської залізниці від км. 4+894 до км. 39+472 1965 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що позивачем не підтверджено належними документами право користування земельною ділянкою, що була продана відповідачу-1.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено судами, у позивача правовстановлюючі документи на земельну ділянку, що продана відповідачу-1, відсутні.

Позивач вказує, що спірна земельна ділянка належить йому, оскільки знаходиться в межах смуги відведення, тому відповідно до законодавства відноситься до земель транспорту.

Відповідно ж до приписів статті 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Статтею 68 вказаного кодексу визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 11 Закону України "Про транспорт" передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Згідно до статті 23 цього Закону до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Разом з тим судами встановлено, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка була надана йому в користування в установленому порядку відповідно до вимог вказаного законодавства.

Як вірно визначено судами попередніх інстанцій, наданий позивачем в якості доказу План смуги відведення лінії Завалля -Вижниця Львівської залізниці від км. 4+894 до км. 39+472 1965 року, враховуючи встановлені обставини та зазначені норми права, не може бути визнаний судом належним доказом передачі спірної земельної ділянки у користування позивачу.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Оскільки порушень судами попередніх інстанцій норм права не встановлено, підстави для скасування їх рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014р. у справі Господарського суду Чернівецької області №926/943/13, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський